Наш політ до Кутаїсі триває трохи більше за 4 години – майже стільки їде найдешевша електричка Київ-Вінниця. Коли літак заходить на посадку, з вікна помалу починають виднітися засніжені гори. Спускаємось по трапу і розуміємо, що надворі +9, а ми приїхали на лижі. Отакої! У поле зору потрапляє зелена пальма, яку теплим вітром хитає з боку в бік. Ось чого найменше чекаєш побачити взимку на шляху до гірськолижного курорту – так це зеленої пальми.
На контролі приємною посмішкою зустрічає працівниця аеропорту. Паспорт, штамп – і за 15 хвилин після прибуття ти вже з отриманим багажем стоїш надворі. Обожнюю маленькі аеропорти! Біля входу в термінал приїжджих уже ловлять місцеві таксисти. Серед них дядя Гено, який пропонує нам свої послуги і залюбки відвезе за 350 км до Гудаурі. І ось парадокс: коли часто подорожуєш, перестаєш довіряти людям, особливо таким, які ловлять тебе біля виходу з аеропорту. Ми заздалегідь замовили квитки на автобус і швидко прощаємось із Гено, який, утім, все ж встигає дати нам свій номер телефону.
За якихось 20 хвилин після прильоту ми вже мчимо у бік Кавказьких гір із іншим водієм. Він майже всю дорогу мовчить, вочевидь соромлячись говорити неідеальною російською. Дорогою він зупиняється кілька разів і частує нас грузинським стрітфудом – хачапурі та якимись солодкими коржиками.
Близько десятої вечора ми нарешті дістаємося Гудаурі, беремо ключі від квартири і виходимо надвір. Нам треба знайти друзів із Києва, які мають жити десь поблизу. Заглянувши у вікна випадкової кафешки, бачимо знайомі обличчя. Виявляється, ми взагалі живемо в одному будинку, від якого 5 хвилин пішки до підйомника. Прокинувшись уранці, поспішаємо на схили.
Кавказ покищо наші найвищі та найвидовищніші гори, а Гудаурі – найлегший для каталки курорт. Сам курорт порівняно невеликий, він ділиться на верхню і нижню частини. Найвища вершина – гора Садзеле, 3 307 метрів, звідки добре видно гостроверхий Казбек (5033 м).
Коли настає час повертатися, згадуємо про Гено. Він зовсім не проти наранок забрати нас із Гудаурі й відвезти в Кутаїсі. Гено зустрічає нас на заправці о 10 ранку, як домовлялися. На задньому сидінні на нас чекає сюрприз – саморобна чача. Гено відмовляється рушати поки ми не скуштуємо її – доводиться слухатися. Дорогою балакаємо про побут, політику і сім’ю. Гено скоро виповниться 60, його діти живуть у Тбілісі. Він часто з ними бачиться коли возить туристів.
Наш рейс відправляється о 6 ранку і ми плануємо заночувати в якомусь хостелі в Кутаїсі. Проте Гено вносить корективи в наш план і запрошує до себе в гості. Обіцяє майстер-клас із приготування хачапурі та домашнє вино. Ясно, що до Кутаїсі ми цього разу не доберемося.
Дружина нашого грузина вже готує вечерю, ми допомагаємо накривати на стіл. На кухні вже підійшло тісто і вона кличе нас щоб показати, як готується найсмачніша грузинська страва. На плиті гріється домашнє молоко, яке вже за п’ятнадцять хвилин стає заготовкою для сулугуні. Чи могла я подумати коли планувала цю подорож, що в останній вечір варитиму сулугуні в якомусь селі під Кутаїсі?
В цій історії вся Грузія: збираючись сюди, нічого не плануйте. У неї такий характер, що ваші плани будуть перекручені, а маршрути – змінені, і в результаті ви опинитеся зовсім не там, де уявляли. Але саме це допоможе Вам зрозуміти і побачити її справжній характер: суворий ззовні та надзвичайно гостинний і добрий зсередини.
P/s Раптом ви летите до Кутаїсі та шукаєте водія та гіда в одній особі, можу поділитися номером Гено ;)
На контролі приємною посмішкою зустрічає працівниця аеропорту. Паспорт, штамп – і за 15 хвилин після прибуття ти вже з отриманим багажем стоїш надворі. Обожнюю маленькі аеропорти! Біля входу в термінал приїжджих уже ловлять місцеві таксисти. Серед них дядя Гено, який пропонує нам свої послуги і залюбки відвезе за 350 км до Гудаурі. І ось парадокс: коли часто подорожуєш, перестаєш довіряти людям, особливо таким, які ловлять тебе біля виходу з аеропорту. Ми заздалегідь замовили квитки на автобус і швидко прощаємось із Гено, який, утім, все ж встигає дати нам свій номер телефону.
За якихось 20 хвилин після прильоту ми вже мчимо у бік Кавказьких гір із іншим водієм. Він майже всю дорогу мовчить, вочевидь соромлячись говорити неідеальною російською. Дорогою він зупиняється кілька разів і частує нас грузинським стрітфудом – хачапурі та якимись солодкими коржиками.
Близько десятої вечора ми нарешті дістаємося Гудаурі, беремо ключі від квартири і виходимо надвір. Нам треба знайти друзів із Києва, які мають жити десь поблизу. Заглянувши у вікна випадкової кафешки, бачимо знайомі обличчя. Виявляється, ми взагалі живемо в одному будинку, від якого 5 хвилин пішки до підйомника. Прокинувшись уранці, поспішаємо на схили.
Кавказ покищо наші найвищі та найвидовищніші гори, а Гудаурі – найлегший для каталки курорт. Сам курорт порівняно невеликий, він ділиться на верхню і нижню частини. Найвища вершина – гора Садзеле, 3 307 метрів, звідки добре видно гостроверхий Казбек (5033 м).
Коли настає час повертатися, згадуємо про Гено. Він зовсім не проти наранок забрати нас із Гудаурі й відвезти в Кутаїсі. Гено зустрічає нас на заправці о 10 ранку, як домовлялися. На задньому сидінні на нас чекає сюрприз – саморобна чача. Гено відмовляється рушати поки ми не скуштуємо її – доводиться слухатися. Дорогою балакаємо про побут, політику і сім’ю. Гено скоро виповниться 60, його діти живуть у Тбілісі. Він часто з ними бачиться коли возить туристів.
Наш рейс відправляється о 6 ранку і ми плануємо заночувати в якомусь хостелі в Кутаїсі. Проте Гено вносить корективи в наш план і запрошує до себе в гості. Обіцяє майстер-клас із приготування хачапурі та домашнє вино. Ясно, що до Кутаїсі ми цього разу не доберемося.
Дружина нашого грузина вже готує вечерю, ми допомагаємо накривати на стіл. На кухні вже підійшло тісто і вона кличе нас щоб показати, як готується найсмачніша грузинська страва. На плиті гріється домашнє молоко, яке вже за п’ятнадцять хвилин стає заготовкою для сулугуні. Чи могла я подумати коли планувала цю подорож, що в останній вечір варитиму сулугуні в якомусь селі під Кутаїсі?
 |
| Неймовірно красиве озеро біля пам'ятника російсько-грузинській дружбі |
В цій історії вся Грузія: збираючись сюди, нічого не плануйте. У неї такий характер, що ваші плани будуть перекручені, а маршрути – змінені, і в результаті ви опинитеся зовсім не там, де уявляли. Але саме це допоможе Вам зрозуміти і побачити її справжній характер: суворий ззовні та надзвичайно гостинний і добрий зсередини.
Комментариев нет:
Отправить комментарий